середа, 6 липня 2011 р.

One Object History of Pepper "Pili"

Повчальна історія про перець «пілі»


На нашому балконі достиг перший врожай африканського перцю «пілі». Багатьма африканськими мовами, слово «пілі» означає «перець», саме той - гіркий і пекучий перець. Лише є невеличке уточнення: є гіркий червоний перець, від якого пече в роті і не кожна людина його може покуштувати; є червоний перець чилі (у нашій уяві зринає ще щось пекучіше, ніж червоний перець); і є африканський перець пілі...








 
Звичайно, пояснити смак продукту на слух - справа важка, а точніше, просто неможлива, але спробую розповісти вам історію нашого перцю пілі.
Мій чоловік любитель гострих приправ. Наприклад, абхазьку аджіку він може їсти ложками, і це не образне порівняння, а проста реальність. Ця страва стоїть у нього на першому місці серед солінь на зиму, і він впав би в депресію, якби йому сказали, що наступну зиму йому прийдеться переживати без аджіки. Сам рецепт аджіки він піддивився в Абхазії, під час відрядження на Кавказ, ще на початку своєї трудової біографії. І можу сказати з упевненістю, що подібної аджіки ви не знайдете, адже заради цього він проходить весь базар куштуючи по пів-перчини у кожного продавця, який продає гострий перець, вибравши таким чином найгостріший.
За його словами, вперше перець пілі він покуштував перебуваючи у африканській глибинці, тобто в брусі (невисокому але густому африканському лісі), живучи в віддаленому селі, в круглій хатинці під соломою, які ми бачили в кіно. На його переконання, аджіка є однією з профілактичних панацей від багатьох вірусних та інфекційних захворювань, як шлунково-кишкових, так і інших пандемій..., особливо, коли ти перебуваєш в азіатській або африканській глибинці, про що може засвідчити той факт, що він жодного разу (тьху-тьху-тьху) не мав якихось проблем в цьому плані, хоча випадки були різні.
Так от, вирішив він приготувати свої чудотворні ліки на місцевому африканському матеріалі і попросив у місцевих селян принести йому гіркого перцю, пообіцявши їм в обмін рецепт цілющої страви, яка ой як буде їм у нагоді при боротьбі з «добрими» комарами та іншими підступними тваринами. Йому принесли невеличку кучку перчиків, малесеньких, нікчемненьких... І за звичкою, він гризонув на пробу ту перчину, залишивши в руці лише скоцюрблений хвостик. Від такого смачного укусу йому відразу ж сперло дихання - не видихнути, не вдихнути, в потилиці зачухалось, засвербіло і віддалось аж у п’яти, в горлі запекло і зашкребло, а в очах утворилось озеро сліз, через що з носа відразу ж потекло.
Весь цей процес протікав під пильними і серйозними поглядами аборигенів, які мовчки стояли і дивились, чекаючи, коли ж та біла людина почне показувати як готується обіцяна аджіка, навіть і не подумавши про всю трагедію чи то іронію, яка розгорталась в організмі білої людини. Хвилини дві йшла внутрішня боротьба за збереження пристойного обличчя, по завершенні якої, мій чоловік просипів свою згоду з якістю товару, оскільки вільна мова повернулась до нього ще через декілька хвилин.

І ось, півтора роки тому, йому знову потрапило побувати в африканській глибинці, з якої він привіз трохи насіння того славетного перцю пілі. Минулим літом ми розподілили насіння серед своїх родичів і знайомих, які займаються городництвом, попросивши виростити для нас трохи перчин на пробу, а декілька перчин залишити на насіння. З того насіння, яке ми висадили у горщику на балконі, нічого не зійшло, і одна з щасливих наших знайомих, в якої посходило трохи перчику, принесла нам один паросток, який ми леліяли і якому ми догоджали, догоджали... Наприклад, минулим літом, коли почали з’являтись перші квіти, я вдавала з себе бджілку Майу: і дзижчала, і в смугастій майці біля перчика ручками махала, запилюючи квіт, а перчик все вередував і вередував, скидаючи пустоцвіти.
А от у моєї мами, в минулому році, зійшло аж шістнадцять перчин, давши нам трохи надії на врожай. Одного дня, мама, проходячи повз грядку з перцем, побачила, що одна перчина відпала від гілки, то ж не пропадати добру...; вона витерла її рукою і смачно вкусила соковитий плід... Коли через пів години, відійшовши від перших вражень, вона зателефонувала мені, щоб поділитись зі мною своєю радістю, і розповівши про пригоду, сказала мені, що так швидко, як сьогодні, вона ще ніколи в житті не бігала, коли неслась до відра з водою, щоб загасити шалену пожежу.
Так от, наший перець простояв цілу зиму, перетворившись у багаторічну рослину, і навесні почав викидати квіти, які чудово опилились, і днями, нарешті, я сама побачила дію чудо-перця пілі на організм людини, коли мій радісний чоловік, вирішивши продегустувати перший врожай, знову вкусив заповітний плід... А говорять, що двічі на одні й ті ж самі граблі наступати - не чемно! Та все вийшло як з тими їжачками, які кололись, плакали, але вперто лізли на кактуси...


Немає коментарів:

Дописати коментар

Ми завжди раді читати ваші коментарі, а також обов'язково відповімо на ваші питання.

Nata & Valentyn